20 лютого свято для України — не гучне, не показове, не з феєрверками. Воно тихе. З гірким присмаком. Це день пам’яті Героїв Небесної Сотні — день, коли країна згадує тих, хто у 2014 році вийшов на Майдан не заради слави чи вигоди, а заради права жити у вільній державі. І заплатив за це найвищу ціну.

20 лютого день пам яті героїв майдану — дата, яка врізалася в національну пам’ять так само глибоко, як зимовий мороз у кістки. У ті лютневі дні 2014 року Київ дихав тривогою. На Майдані Незалежності палали шини, у повітрі стояв дим, а люди стояли до кінця. Не відступали. Бо за спиною була не просто площа — була гідність.

20 лютого свято, яке болить і об’єднує

День пам’яті Героїв Небесної Сотні щороку повертає нас до найтрагічніших моментів Революції Гідності. Тоді, наприкінці 2013 — на початку 2014 року, Україна вибухнула протестами. Причини були різні, але суть одна — люди не хотіли жити у країні, де рішення приймаються кулуарно, а право голосу нічого не важить.

Все почалося зі студентського протесту. Молоді хлопці й дівчата вийшли на мирну акцію в центрі Києва. Їхній голос намагалися заглушити силою. Події 29 листопада стали точкою неповернення. Коли побили студентів, українці зрозуміли: справа вже не лише в євроінтеграції. Справа в гідності.

Далі був Майдан. Ночі без сну. Бочки з вогнем. Барикади. Хтось приносив чай, хтось — теплі речі, хтось просто приходив, бо не міг сидіти вдома. Із різних куточків України їхали люди — з Галичини, з центру, зі сходу. Бо як то кажуть, коли кривда переходить межу, мовчати вже гріх.

[h2]День пам’яті Героїв Небесної Сотні – історія дати